Україна мало коли перебувала у стані оптимального, чи просто нормального, національно-культурного розвитку, переважно ж - у стані боротьби за національно-культурне виживання, яке протягом століть зосереджувалось на проблемах мови, літератури, школи, мистецтва, історичного самовизначення.
В залежності й від існування ставились певні вимоги й правила до фізичної культури. Наприклад за часів Київської Русі яскравою характеристикою народної фізичної культури є повсякчасний і повновартісний перехід її складових у професійні форми функціонування. Особливо така тенденція характерна для системи військово-фізичної підготовки професійного княжого війська й т.п..
Візантійський історик Покопій дав немало цікавих фактів про особливості військового мистецтва слов'ян, а також їхню систему тіловиховання. Слов'яни, за словами Прокопія, це в основному піше військо. Вони озброєні списом і щитом, ніколи не одягають панциря, а деякі немають ні сорочки, ні плаща, лише довгі штани, підкочені аж до кроку, і так всупають в боротьбу з ворогом. Всі вони відрізняються великою відчайдушністю, відвагою, жорстокістю.
Це свідчить про те, що древні слов'яни володіли високоефективною системою захисних дій, яка дозволяла їм успішно перемагати добре озброєного противника. Тут можна провести аналогію з народами Далекого Заходу, де виникнення ефективного мистецтва самозахисту сприяло тому, що представники панівних верств не носили повних захисних панцирів.
В багатьох джерелах збереглось достатньо споминів про наявність бойового мистецтва у наших предків. Як зазначають дослідники, цим мистецтвом досконало володіли волхви - прошарок людей, відповідальних за вдосконалення і реалізацію циклу обрядів.
Волхви не лише мали здатність пророкувати майбутнє, а й були тими людьми, які вдосконалювали бойове мистецтво. Наприклад ось як описуєтьсядвобій волхва Межибора із печенізьким князем: "Прийшов Межибор. І сказав Межибор: "Рука - блискавка. Нога - грім. Рука - меч. Нога - молот. Неправді за правду - смерть!" І вдарив Межибор ногою печенізького князя в лице. І вдарив печеніга кулаком під серце. І впав мертвим князь."
Героїчний епос доносить до нас багато описів давнього укарїнського мистецтва двобою з ворогм. Прикладом може ьути двобій древлянського волхва Доброгаста, який викликав на поєдинок 30 професіних дружинників князя Ігоря: "...проти яких пішов зовсім беззбройний, і мов блискавка спалахнула. Худий, здавалося б, зовсім немічний Доброгаст порозкидав дружинників, кількох скалічив, а одного вбив. Зброєю йому служили руки й ноги."
"Молоий воїн, - пише І.Крип'якевич, - мусив пізнати всякі роди зброї, різний спосіб боротьби та лицарських вправ, мусів навчитися кидати списом, стріляти з лука, володіти мечем і шаблею, рубати сокирою, їздити верхи конем, ходити на лови, веслувати, боротися рукопаш. Це були тодішні спорти й підготовки до війни"
Далі буде.... ))
Подписаться на:
Комментарии к сообщению (Atom)
Комментариев нет:
Отправить комментарий