Про пробіжки (не обов'язково ранкові) і про життя :-)

я давно бігаю з ранку й весь цей час відносився до цего як до обовязкового навантаження. ніякого там кайфу просто бігаєш для покращення фізичної форми(ну тепер більше для хоч якогось її підтримання :-))) ). Але останніми днями я передивився своє відношення до того. Я почав бігати в кайф, ні відстань, час тіж, просто я не думаю про те що це важко, необхідно й т.д. адже коли ти сам зранку, намагаєшся забігти як можна далі від людей ти стаєш тим ким ти є, зовсім не важливо як ти одягнений, про що думаєш, як виглядаєш, ти сам з собою, ти є самим собою і це дійсно кайф.... А можливо досить кривлятись і в простому житті і жити дійсно в кайф?