Забагато розмов йде про те що вояки УПА воювали тільки на Західній Україні, останні розсекречені документи цьому суперечать, й підтверджують що діяльність вояків виходила за межі Західної України.
Дело N437 опись N4 фонд П487 лист 7
Деятельность националистов на территории Каменец-Подольской области.
Каменец-Подольская область на всех этапах деятельности украинских националистов привлекала внимание оуновцев. Во-первых потому, что еще в 1918 году город Каменец-Подольский был официальной резиденцией Петлюры. Во-вторых, потому что область граничит с тремя западными областями Украины - Ровенской, Тернопольской, Черновицкой...
В Каменец-Подольском во времена петлюровщины был создан Всеукраинский университет, который являлся базой националистических кадров интеллигенции. Там же находилась украинская духовная семинария.
С приходом немцев на территории области украинские националисты совместно с прибывшими из Западных областей резидентами ОУН захватили власть. В подавляющем большинстве районов власть захватили бандеровцы, и только в некоторых (в т.ч.Проскурове) руководство находилось в руках мельниковцев.
Оуновцы активно вербовали себе членов. Делали это полулегально, так как не были уверены в том, что долго будут у власти. Оуновцы создали в большинстве районов свои организации.
В официальных немецких оккупационных учреждениях и органах власти оуновцы, как правило, насаждали свои кадры.
В конце 1941 года и в начале 1942 года немцы стали преследовать и репрессировать оуновцев, которые перешли в глубокое подполье. Часть оуновцев была репрессирована и угнана в Германию.
В конце 1943г. и начале 1944 г. в связи с приближением Красной Армии усилила свою деятельность УПА в районах: Берездов, Славута, Плужное, Волочиск, Должок, Виньковцы, Деражня, Солобковцы, Волковинцы, Летичев.
Дело N182 опись N4 фонд П487 лист 62
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
Заместителю наркома обороны СССР Генералу армии тов.Булганину
С прибытием воинских частей в г.Славута как-то: 31-й СД (с июля месяца 1945 г.) командир дивизии Гв.полковник тов.Хильчевский... 373-й СД с сентября 1945г. (командир дивизии тов.Потапов) за этот период нанесли большой материальный ущерб колхозникам Славутского района, что приводит к явному разорению колхоза.
По состоянию на 18-е августа 1945г зафиксированы следующие факты: отдельными бойцами самовольно взято 12.000 центнеров сена, 1075 центнеров клевера, скошено и потравлено 230 гектаров сенокосных угодий... Несмотря на наши заявления, мародерство воинских частей не прекращалось, а приняло еще больший размах и по состоянию на 17 ноября 1945 года... забрано фуража в колхозах - сена более 19.400 центнеров...
Вооруженное ограбление колхозов продолжается... проводится под силой оружия и последовательного отстрела (со стороны бойцов воинской части): в течение 3-4 месяцев зарегистрирвано 10 случаев жертв...
Предс.исполкома Славутского райсовета дерпутатов трудящихся Цымбалюк.
Секретарь Славутского РК КП(б)У Бычков
Дело N182 опись N4 фонд П487 лист 50-55
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
"УТВЕРЖДАЮ"
Начальник УНКВД КАМЕНЕЦ-ПОДОЛЬСКОЙ ОБЛАСТИ
Полковник милиции (Кудрявцев)
"27" ноября 1945 года
ДИСЛОКАЦИЯ
истребительных батальонов по районам граничащим с Ровенской и Тернопольской областями
Берездовский район
1.Мухарев 25 чел
2.Килыкив-Печеводы 30чел
3.Плоско-Мирютин 30чел
4.Поддубцы-Тростянец 30чел
5.Корчик 20чел
6.Берездов 30чел
Итого 165чел
Славутский район
1.Клепачи 25чел
2.Должек 30чел
3.Б-Скнит-Нараевка 30чел
4.Улашановка 25чел
5.Потереба 30 чел
6.Дедова гора 30чел
7.Соловье 20чел
8.Славута - за счет гарнизона дежурный батальон и разведрота
Итого 190чел.
В жовтні 1943 рейдуюча група УПА в кількості 6 сотень по Житомирщині, Київщині, Вінничині і Кіровоградщині зводить цілий ряд важких і великих боїв із німецькими і румунськими військами. Найбільші бої і величезні втрати у ворога: 15.10.1943 - біля с.Могилівка, на шляху Зв'ягель-Коростень, 17.10.1943 - в містечку Бараші, 20.10.1943 в с.В'язовець, Пулинського р-ну та інші.
03 жовтня 1943 відділ УПА опановує станиці німецької поліції в Литині (Вінничина), визволяє в'язнів, здобуває 300 одиниць вогнепальної зброї. Завдяки УПА все збіжжя залишилося в руках населення і люди почали трішки краще жити.
У фонді "Вінницький обком КГІ України", у справах Особливого сектору, є численні інформації про дії на території Вінничини окремих формувань УПА, розповсюдження націоналістичної літератури, про репресії радвлади проти українських націоналістів.
Окремі німецькі документи про ОУН-УПА за 1944 р. зустрічаються у відповідних фондах Держархіву Львівської області.
Показаны сообщения с ярлыком Поділля. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком Поділля. Показать все сообщения
воскресенье, 31 августа 2008 г.
четверг, 28 августа 2008 г.
Устим Кармалюк
ЗА СИБІРОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ
(Пісня про Устима Кармалюка)
За Сибіром сонце сходить,
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу,
Як згадаю про їх муку —
Сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців,—
Що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
Ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде,
Треба їх спитати,
Як не має він грошей —
Треба йому дати!
Аж тут їде сам владика:
«А здорові, хлопці!»
«Ой довго ми вас чекали,
Благослови, отче!»
Ой вилічив сам владика
Сорок тисяч грошей,
Подивився кругом себе —
Все хлопці хороші.
Ой чи їде, чи хто йде,
Треба його ждати.
Ой прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Ой прийдеться Кармалюку
Марне пропадати,
Бо немає пристанища,
Ані свої хати.
Асесори, ісправники
За мною ганяють,
Більше вони людей б'ють,
Як я гріхів маю.
Зовуть мене розбійником,
Кажуть — розбиваю.
Ще ж нікого я не вбив,
Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й візьму —
Убогому даю.
Отак гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі,
Повсяку годину,
Ніде мені подітися,
Я од журби гину.
Чи хто їде, чи хто йде,
Часто дурно ждати,
Отак треба в лісі жити,
Бо не маю хати.
Пішов би я до дітей —
Красу мою знають:
Аби тільки показався,
То зараз впіймають.
А так треба стерегтися,
Треба в лісі жити.
Хоч, здається, світ великий,
Ніде ся подіти!
Прийшла туга до серденька,
Як у світі жити?
Світ великий і розкішний
Та ніде ся діти!
У неділю дуже рано
У всі дзвони дзвонять,
А мене, Кармалюка,
Як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка,
В світі споминають!
Устим Кармалюк
Аби людина вирішила перекувати плуг на меч, їй потрібні вагомі причини. Про Устима Кармалюка є дуже романтична версія: в усьому винне кохання. У свої неповні 25 років Устим був добрим господарем, вдруге одруженим і мав на утриманні аж 5 дітей. Щоб прокормити усіх, він мусив тяжко працювати на полі - і робив це добре, сім‘я до найбідніших не належала. Але одного разу повз поле, де працювали селяни, крутим схилом їхала дружина власника села Розалія Пігловська. Несподівано коні понесли - у цьому місці шансів на порятунок не було. Однак молодий і дужий кріпак зумів якось зупинити бричку.
Гонор польської аристократки вимагав достойно віддячити рятівникові. Досить швидко стосунки Устима і врятованої переросли у щось більше. Невдовзі шляхтянка відмовилась від нерівного кохання. ЇЇ ж чоловік, щоб помститися, вирішив відправити палкого кріпака на 25 років у солдати. Та на Поділлі в той час панувала чума, тому рекрутів звідси не набирали. Пігловський виявився людиною упертою, і для Кармалюка роблять виняток. Той, не бажаючи змарнувати життя в казармах, калічить себе, і лікарська комісія відправляє Устима додому. Однак слід за нею приїжджає інша, вже вища комісія, і Кармалюк стає солдатом уланського полку в Кам‘янці-Подільському.
Устим тікає з полку та повертається на батьківщину, в с. Головчинці, де палить гуральню пана. А заодно і господарство Федора Шевчука, на якого мав зуб. Так на Поділлі розпочалася селянська війна, що тривала понад 20 років.
Перший раз Устима спіймали досить швидко й етапували до Кам‘янецької фортеці, яка тоді слугувала в‘язницею. Кармалюк тікає з-під варти і повертається в Головчинці, де привселюдно карає пана Пігловського батогом, а все його майно роздає.
Вже наступного року Кармалюка ловлять та засуджують до смертної кари. Однак в тогочасній Росії смертні вироки не виконувались, тому Устима приговорюють до батоження та довічної каторги. Хтось підрахував, що спина Кармалюка витримала 4000 ударів шпіцрутенами, 227 ударів батогом, його тричі таврували як небезпечного злочинця. Він побував у тюрмах Росії, України, Білорусії. Втікаючи з заслання, пішки пройшов 15 000 км.(він двічі йшов пішки з Сибіру до рідного села. Дорогу долав за рік.) Він утікав з в‘язниць, з яких утекти не вдавалося нікому, у тому числі з знаменитої та неприступної Кам‘янецької фортеці. Папська вежа, в якій він перебував, тепер носить його ім.‘я. Устим навіть спромігся організувати масові втечі, будучи закованим у кайдани, які виїдали м‘ясо на руках і ногах аж до костей. Про його винахідливість, силу духу та витривалість ходять легенди. Одного разу Кармалюк втік від спеціально для нього організованої варти в 60 чоловік, назвав себе іншим іменем і навіть спокійно витримав очну ставку з сім‘єю.
Розмах селянської війни на Поділлі невдовзі став таким, що зацікавив царя Миколу І. Аби спіймати бунтівного кріпака, було залучено понад 3 000 солдатів та жандармів.
Устим був людиною досить грамотною, добре знав російську, польську та молдавську мови. Цей факт збивав шляхту з пантелику: вони не розуміли, як простий кріпак може бути розумнішим та кмітливішим за них. Поширювались навіть чутки про його шляхетне походження, але це лише збільшило популярність героя у народі і дозволило дрібній шляхті приєднатись до загонів Кармалюка.
Харизматичні герої, як правило, не помічають зрадників. 1827 р. в загоні Устима знайшлась людина, яка перед вирішальною сутичкою з царськими військами змастила рушниці салом, щоб вони не стріляли. Це дало змогу урядові розгромити повстання і притягти до відповідальності 750 чоловік. Ще тисяча мешканців навколишніх сіл виступала на процесі свідками. Однак поки Устим був живий, селянські бунти знов почали набирати обертів.
Кармалюка зрадила жінка. У Коричинцях-Шляхових неподалік від Деражні, у хаті Оляни Процикової на нього зробили засідку. Устим зайшов сюда на світанку 10 жовтня 1835 р. - і шляхтич Федір Рудковський холоднокровно застрелив його з пістоля. За це він дістав перстень від царського двору та пожиттєве звільнення від податків. Тіло Кармалюка ще довго возили селами, щоб залякати селян, а потім поховали в Летичеві.
В Головчинцях резонанс справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена відмовитись від свого прізвища, аби не зазнавати репресій. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після 1955 р., коли село перейменували на Кармалюкове, почався зворотній процес зміни прізвищ, майже всі Кармани стали Кармалюками. На старому варіанті прізвища залишився єдиний прямий нащадок Устима, що мешкає в рідному селі. Праправнук Кармалюка народився в 1969 р. Петро Карман дуже пишається своїм предком, перечитав всі романи про нього, вважає, що дуже схожий на Устима, от тільки вусів не носить. Втім, до наших часів дійшов лише словесний опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю А. Тропініна та відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.
Звідси
(Пісня про Устима Кармалюка)
За Сибіром сонце сходить,
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу,
Як згадаю про їх муку —
Сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців,—
Що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
Ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде,
Треба їх спитати,
Як не має він грошей —
Треба йому дати!
Аж тут їде сам владика:
«А здорові, хлопці!»
«Ой довго ми вас чекали,
Благослови, отче!»
Ой вилічив сам владика
Сорок тисяч грошей,
Подивився кругом себе —
Все хлопці хороші.
Ой чи їде, чи хто йде,
Треба його ждати.
Ой прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Ой прийдеться Кармалюку
Марне пропадати,
Бо немає пристанища,
Ані свої хати.
Асесори, ісправники
За мною ганяють,
Більше вони людей б'ють,
Як я гріхів маю.
Зовуть мене розбійником,
Кажуть — розбиваю.
Ще ж нікого я не вбив,
Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й візьму —
Убогому даю.
Отак гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі,
Повсяку годину,
Ніде мені подітися,
Я од журби гину.
Чи хто їде, чи хто йде,
Часто дурно ждати,
Отак треба в лісі жити,
Бо не маю хати.
Пішов би я до дітей —
Красу мою знають:
Аби тільки показався,
То зараз впіймають.
А так треба стерегтися,
Треба в лісі жити.
Хоч, здається, світ великий,
Ніде ся подіти!
Прийшла туга до серденька,
Як у світі жити?
Світ великий і розкішний
Та ніде ся діти!
У неділю дуже рано
У всі дзвони дзвонять,
А мене, Кармалюка,
Як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка,
В світі споминають!
Устим Кармалюк
Аби людина вирішила перекувати плуг на меч, їй потрібні вагомі причини. Про Устима Кармалюка є дуже романтична версія: в усьому винне кохання. У свої неповні 25 років Устим був добрим господарем, вдруге одруженим і мав на утриманні аж 5 дітей. Щоб прокормити усіх, він мусив тяжко працювати на полі - і робив це добре, сім‘я до найбідніших не належала. Але одного разу повз поле, де працювали селяни, крутим схилом їхала дружина власника села Розалія Пігловська. Несподівано коні понесли - у цьому місці шансів на порятунок не було. Однак молодий і дужий кріпак зумів якось зупинити бричку.
Гонор польської аристократки вимагав достойно віддячити рятівникові. Досить швидко стосунки Устима і врятованої переросли у щось більше. Невдовзі шляхтянка відмовилась від нерівного кохання. ЇЇ ж чоловік, щоб помститися, вирішив відправити палкого кріпака на 25 років у солдати. Та на Поділлі в той час панувала чума, тому рекрутів звідси не набирали. Пігловський виявився людиною упертою, і для Кармалюка роблять виняток. Той, не бажаючи змарнувати життя в казармах, калічить себе, і лікарська комісія відправляє Устима додому. Однак слід за нею приїжджає інша, вже вища комісія, і Кармалюк стає солдатом уланського полку в Кам‘янці-Подільському.
Устим тікає з полку та повертається на батьківщину, в с. Головчинці, де палить гуральню пана. А заодно і господарство Федора Шевчука, на якого мав зуб. Так на Поділлі розпочалася селянська війна, що тривала понад 20 років.
Перший раз Устима спіймали досить швидко й етапували до Кам‘янецької фортеці, яка тоді слугувала в‘язницею. Кармалюк тікає з-під варти і повертається в Головчинці, де привселюдно карає пана Пігловського батогом, а все його майно роздає.
Вже наступного року Кармалюка ловлять та засуджують до смертної кари. Однак в тогочасній Росії смертні вироки не виконувались, тому Устима приговорюють до батоження та довічної каторги. Хтось підрахував, що спина Кармалюка витримала 4000 ударів шпіцрутенами, 227 ударів батогом, його тричі таврували як небезпечного злочинця. Він побував у тюрмах Росії, України, Білорусії. Втікаючи з заслання, пішки пройшов 15 000 км.(він двічі йшов пішки з Сибіру до рідного села. Дорогу долав за рік.) Він утікав з в‘язниць, з яких утекти не вдавалося нікому, у тому числі з знаменитої та неприступної Кам‘янецької фортеці. Папська вежа, в якій він перебував, тепер носить його ім.‘я. Устим навіть спромігся організувати масові втечі, будучи закованим у кайдани, які виїдали м‘ясо на руках і ногах аж до костей. Про його винахідливість, силу духу та витривалість ходять легенди. Одного разу Кармалюк втік від спеціально для нього організованої варти в 60 чоловік, назвав себе іншим іменем і навіть спокійно витримав очну ставку з сім‘єю.
Розмах селянської війни на Поділлі невдовзі став таким, що зацікавив царя Миколу І. Аби спіймати бунтівного кріпака, було залучено понад 3 000 солдатів та жандармів.
Устим був людиною досить грамотною, добре знав російську, польську та молдавську мови. Цей факт збивав шляхту з пантелику: вони не розуміли, як простий кріпак може бути розумнішим та кмітливішим за них. Поширювались навіть чутки про його шляхетне походження, але це лише збільшило популярність героя у народі і дозволило дрібній шляхті приєднатись до загонів Кармалюка.
Харизматичні герої, як правило, не помічають зрадників. 1827 р. в загоні Устима знайшлась людина, яка перед вирішальною сутичкою з царськими військами змастила рушниці салом, щоб вони не стріляли. Це дало змогу урядові розгромити повстання і притягти до відповідальності 750 чоловік. Ще тисяча мешканців навколишніх сіл виступала на процесі свідками. Однак поки Устим був живий, селянські бунти знов почали набирати обертів.
Кармалюка зрадила жінка. У Коричинцях-Шляхових неподалік від Деражні, у хаті Оляни Процикової на нього зробили засідку. Устим зайшов сюда на світанку 10 жовтня 1835 р. - і шляхтич Федір Рудковський холоднокровно застрелив його з пістоля. За це він дістав перстень від царського двору та пожиттєве звільнення від податків. Тіло Кармалюка ще довго возили селами, щоб залякати селян, а потім поховали в Летичеві.
В Головчинцях резонанс справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена відмовитись від свого прізвища, аби не зазнавати репресій. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після 1955 р., коли село перейменували на Кармалюкове, почався зворотній процес зміни прізвищ, майже всі Кармани стали Кармалюками. На старому варіанті прізвища залишився єдиний прямий нащадок Устима, що мешкає в рідному селі. Праправнук Кармалюка народився в 1969 р. Петро Карман дуже пишається своїм предком, перечитав всі романи про нього, вважає, що дуже схожий на Устима, от тільки вусів не носить. Втім, до наших часів дійшов лише словесний опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю А. Тропініна та відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.
Звідси
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
Сообщения
